Переобладнати стару селищну бібліотеку на молодіжний центр коштувало Олегові та його друзям значних зусиль. Довелося викинути багато книжок. Дуже багато книжок. Партійну літературу, довідники про застарілі технології, романи соціалістичних реалістів. Цікаво, про що думали автори, коли писали ці книжки, начебто трохи різні, але завжди однакові? Чи хотіли вони лишити по собі слід у історії? Чи вірили вони у ідеали партії настільки щиро, що хотіли увіковічнити її у слові? Чи, можливо, вони були просто ремісниками, що своєю маленькою брехнею наближали колективний ГУЛАГ? І звісно, вершиною усього була незліченна кількість детективів. Олега завжди дивувало, звідки у старшого покоління такий нездоровий інтерес до викрадень і убивств?

Хоча викидати книжки й виглядало як невігластво, але, якщо подумати, то зберігати радянський непотріб про партію, заборонену законом України, це ще більше невігластво. Зрештою, який сенс пишатися тим, що ти належиш до найбільш читаючої країни, якщо прочитані книжки не роблять тебе ні на йоту розумнішим та людянішим?

Місце, яке вдалося вибороти таким чином, обладнали зручними м’якими кріслами, замовленими в обласному центрі, й світильниками. Перелік книжок у бібліотеці тепер не був таким вражаючим, зате тут тепер хотілося лишитися, щоби прочитати ті кілька дійсно важливих, що змінять саме твоє життя.

Також до молодіжного центру провели інтернет, і цього вечора була онлайн зустріч зі столичним письменником. Олег знайшов його у фейсбуці й запросив провести лекцію й почитати свої вірші. Ще зранку багато хто сміявся з Олега, але вже увечері хлопці та дівчата зібралися, щоби подивитися на столичне цабе.

Письменник говорив про зв’язок із коренями, що невпинно втрачається з кожним днем, про прискорення темпу життя, про виклики пов’язані з утворенням великих міжнаціональних корпорацій. Все те, що він відчував як важливе, але про що не мала жодного уявлення ця молодь з маленького селища, де час ніби завмер. Було видно, що письменник трохи нервував, тому що йому було незвично доносити свої ідеї до публіки й не бачити, як вона їх сприймає.

Олег трохи занудьгував і почав роздивлятися, хто ж прийшов на зустріч. Його погляд затримався на тендітній дівчині, золотаві пасма волосся якої спадали на розумний світлий лобик. Вона відчула його погляд і також подивилася на нього. Юнак відчув, як своїм поглядом вона вийняла шматочок його нутра, ніби маленькою ложечкою. Але було зовсім не боляче, лише приємно млосно.

За онлайн зустріччю він більше не слідкував. Після того як письменник завершив свою проповідь, місцевий бард вчинив спробу вразити столичного метра своїми метафорами, взятими з тих книжок, що Олег саме викинув зі старої бібліотеки. Письменник сказав йому кілька компліментів, щоби не засмучувати митця, після цього дав кілька напучувань молодці й відключився.

Коли всі розійшлися, Олег лишився у приміщенні. Він намагався думати про те чи дійсно ця зустріч мала успіх, чи скоро будуть ще такі зустрічі, що буде з молодіжним центром, коли всі його друзі поїдуть із селища в пошуках кращої долі. Але всі ці думки лише хаотично плуталися в клубок.

Тоді він вибіг на вулицю й за декілька секунд порівнявся з дівчиною, на яку дивився сьогодні.

- Дивно, - сказав він. - Це ж онлайн зустріч. Фактично кожен з нас міг би лишитися вдома й просто подивитися на письменника у себе за компом.

- Так, дійсно. Але якби я сьогодні лишилася вдома, то так би й не дізналася, який ти класний.