Розповісти про цю історію мене змусили краплі дощу. І ви навряд чи почуєте від них те, що вони розповіли мені. Постійні дощі. Вони довго сперечалися між собою і так і не змогли вирішити, хто правий, а хто винний.

А під кінець дня на землю пролилося осіннє листя. Дерева завжди плачуть восени. Цей день був останній; падали краплі, падало листя, падав вітер.

А тоді на землю впали пелюстки жовтої троянди. Так само як і жовті пелюстки його серця. І троянда, під здивування крапель, закричала «Ти королева мого серця». Це був їхній лист, листівка з осені, їхня імпотенція плачу.

- Королева мого серця. – Дублювали краплі.

Але серце його вже не відповідало на осінь.

Дощ і зів’яле листя побігли шукати у його пам’яті ту саму статую й лавочку біля неї. І її слова. «Все буде добре.»

Ніщо не істинне. Усе навколо метушня. Тепер його очі назавжди закриті.

Дощ лив сльози безсилля. Дощ хотів знайти винуватця.

І тоді краплі почали падати на дівчину. Вони все падали, й падали, й падали, й падали...

Аж раптом вона стала задумлива й вражена своїми візіями.