Осіннє сонячне проміння зігрівало сад. Це була та пора, коли надворі ще було тепло й радісно, а сад вже винагороджував людину за її тяжку працю своїми плодами. Я куштував щойно зірване з дерева яблуко. Воно було терпкувате, але солодке. Я читав про пригоди протагоніста, за яким зовсім неважко було вгадати Ернеста Гемінґвея, що саме дезертирував з фронту, а тепер грав на більярдах зі старим графом на березі озера Комо. Пан Ернест не боявся ризикувати собою за політичні переконання, але й умів насолоджуватися повнотою життя.

Аж раптом після нищівної поразки в більярд він був змушений телеграфувати батьку, щоби той вислав йому трохи грошей на його захопливе життя.

- Справу розкрито!

Я встав зі стільця й увійшов будинку. Всередині було затишно й прохолодно. Я розшукав свого батька.

З напускною іронією, яка так полегшує висловлення найсильніших і від того найважчих почуттів, я умисно понівеченою російською заявив:

- Мое увожение!

А тоді стиснув його струджену долоню, вдвічі, а, можливо, й утричі більшу за мою. Це була рука справжнього чоловіка, якому не треба було їхати аж за океан, щоби доводити там свою правду. Така рука не брала зброю лише для того, щоби потім сказати їй “прощавай”. Але вона заснувала Сад і Дім, і цим зробила для нашої планети значно більше.