- Скажіть, будь ласка, що ви відчували, коли робили це напрочуд сильне фото? - Дівчинка-репортерка щебетала навколо Єнса Ульрайха.

Єнс давно навчився ставитися до таких питань з розумінням. Спершу він ще згадував той спекотний день у Руанді. Терористи зазнавали поразок по всьому фронту й відступали, лишаючи за собою випалену землю. Миротворці саме увійшли в містечко, й Ульрайх побачив зруйновані будинки. Подекуди зі згарищ клубочився свіжий дим. Навколо було гамірно: хтось вітав миротворців, інші оплакували втрату близьких, а дехто жбурляв у броньовані машини каміння. Бо неважливо, які шеврони на формі, коли люди, вбрані в неї, все одно несуть смерть та каліцтва. Це був сезон дощів, але стояла неймовірна задуха, й вологе повітря лише збільшувало дискомфорт. Гамві з Єнсом та солдатами, що його супроводжували, котився вологою глиною, що мала уособлювати собою дорогу. Раптом чоловік побачив його: маленького хлопчика з великою головою, білими сумними очима та здутим від голоду животом. Дитина саме припала до калюжі на дорозі й почала пити. Ульрайх інстинктивно потягнувся за фотоапаратом.

Перший місяць він ще думав про те, чому фотоапарат, а не баклага з водою чи кусень хліба з провіанту. Він міркував на якому етапі цієї безглуздої й жорстокої війни він почав відчувати, що йому не врятувати цього малого, як і тисячі малих до нього. На який момент він перетворився на лікаря, що вдягає маску співчуття, промовляючи “Ваш рак невиліковний”, а потім повертається до своїх справ, занотовуючи цей випадок у історію хвороби як і інші п’ятнадцять випадків за зміну.

Потім він згадував про хлопця дедалі рідше. Іноді, лягаючи спати, коли людина раптово згадує про ті речі, що вона хотіла б виправити, але не в силі. Іноді коли от такі дівчатка питали в нього, що він відчував.

Нарешті фотограф навчився відчужувати від себе цей досвід, і коли журналісти питали в нього про його почуття, той відповідав щось філософське. Про виклики, що стоять перед митцем і про мир у всьому світі. Та й дійсно чи хотіла б ця юна журналістка зі стрижкою під хлопчика, що підкреслювала її гендерну незалежність, та джинсами пуш-ап, що підкреслювали її жіночність, знати, що він відчуває? Можливо, вона пішла в журналістки через свій ідеалізм і дійсно вбачає в цьому поле для боротьби. Але, коли солдати звільняють місто і бачиш, як мати , що тримає руках поодинокі фрагменти свого сина, розпачливо проклинає воїнів, то починаєш сумніватися у вартості цих ідеалів. Мабуть з неї вистачить боротьби з буржуа, що купують м’ясо в супермаркетах.

Ален і Марлін тим часом прогулювалися виставкою. Марлін пурхала від однієї фотографії до іншої, Ален намагався споглядати вдумливо, але не настільки, щоби загубити свою супутницю. Вони зупинилися біля знімка хлопчика — чорно-білого — від того очі малого здавалися ще пронизливішими, а вся постать його, припалого до брудної калюжі на дорозі, нагадувала постать щеняти, наляканого, що в нього лихі діти зараз жбурнуть каменюку.

Молоді люди секунд тридцять подивилися на фото, а тоді пішли далі.

- А ось і сам автор. - Зауважила дівчина. - Відповідає на питання репортерів.

- Він не виглядає дуже щасливим.

Закохані вийшли з музею. Надворі світило яскраве весняне сонце. Снували туристи й просто парочки, що прогулювалися паризьким бульваром. Ален і Марлін поспішили сховатися від цієї суєти у найближчому затишному кафе. Ален замовив крусан, а Марлін одразу пірнула в смартфон. Треба було відзвітувати про виставку. В стрічці новин був Трамп, потім Самі зі своєю дівчиною в ресторані, Анна-Марі в музеї, знову Трамп, Жан-Клод на басейній вечірці, Карім на цій же вечірці, Вероніка на цій вечірці, Національний Фронт, Катрін разом з Жаном-Клодом, знизу стрічки просовував свою ботоксну голову Путін, котрий саме збирався висловити свою думку з питання Донбасу, але Марлін мала терміново поділитися.

- Поглянь. - Вона протягнула хлопцеві смартфон. - Які зараз популярні купальники з високою талією.

- Мені не подобається. Дурна мода. Будеш круасан?

- Залюбки.

Ален відламав шматок і простягнув.

- Не рухайся. - Сказала дівчина.

Вона обхопила круасан своєю рукою так, щоби обидві їх руки трималися за шматок, сфотографувалаі мершій запостила цей кадр.